Консультація для педагогів «ПРАЦЯ, ЯК ВАЖЛИВИЙ ЗАСІБ РАННЬОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ»

Становлення особистості починається в дошкільному віці ранньої етнізації та соціалізації дитини з її природного входження в духовний світ і традиційне життя рідного народу в культуру нації як складову загальнолюдської культури.

  Теоретичним підґрунтям у вивченні явища соціалізації у праці, можна сказати, стали ідеї видатних філософів та педагогів Г. Сковороди, О. Духновича, Я. Каменського, Й. Песталоцці та ін., розвинені згодом С. Русовою, К. Ушинським, В. Сухомлинським.

  Проблеми адаптації дитини до суспільних умов, набуття нею досвіду входження в людську спільноту були осередком виховної системи багатьох поколінь. Зокрема, значна увага зосереджувалася на моральному аспекті праці.

  Украй важливою є висловлення К. Ушинським думка, що людське тіло, розум і серце потребують праці, а виховання має бути спрямоване на те, щоб, з одного боку, відкривали дитині можливість знайти для себе корисну діяльність, а з іншого – викликати невтомне бажання працювати.

  На глибинних позиціях розуміння ролі праці у вихованні молодого покоління стояли Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко та інші видатні діячі культури України. В основу поглядів багатьох вітчизняних педагогів минулого та сучасного лежать принципи народного трудового виховання. Праця розглядається не лише як категорія екологічна, а також як моральна та виховна, як внутрішня потреба людини, як першооснова буття. Їй відводиться першорядна роль у процесі ранньої соціалізації дитини у засвоєнні нею досвіду ведення господарства, у формуванні трудових умінь та навичок. Основ ремесел, звичаїв, традицій роду. Тобто йдеться про активну підготовку до майбутнього дорослого життя. Про нерозривну єдність морального і трудового виховання свідчить також глибинна мудрість українського народу, засвоюючи яку, дитина входить у світ праці, опановує моральні норми співжиття. Особлива роль в осмисленні засад народного трудового виховання належить В. Сухомлинському. Він підкреслює, що завдяки праці людина пізнає світ серцем і виокремлює ще один важливий її аспект – естетично-емоційно-чуттєвий.

  Виховання працьовитості, поваги людини – трудівника і дбайливого ставлення до предметів її діяльності – важлива педагогічна проблема.

  Про соціальну компетентність дошкільняти свідчитимуть певні показники.

Дитина:

1. Знає, що саме становить моральні цінності для даного колективу;

2. Варіює свою поведінку задля пошуку найбільш адекватної за тих чи інших умов.

3. Прагне впливати на інших для підтримки позитивних цінностей.

4. Узгоджує свою поведінку з поведінкою однолітків через само-зіставлення.

5. Володіє умінням коректно (за змістом та інтонацією) одстоювати власні інтереси.

  Тобто в дитини мають бути сформовані: чесність, сумлінність, охайність, доброзичливість, відповідальне ставлення до виконання трудових завдань та доручень; уміння доводити працю до кінця, діставати втіху від доброї роботи; бажання допомагати іншому; зацікавлення професіями дорослих; бережне ставлення до всього, що виготовлене.

  Таким чином, соціалізація дитини дошкільного віку – одна з передумов формування життєздатної особистості; вона найефективніше здійснюється у процесі виконання трудових завдань.

  В. Сухомлинський влучно зазначав: «Народна педагогіка, яка знає чарівну силу праці, відкрила перед нами нові джерела виховної мудрості, невідомі в книжній педагогічній теорії. Ми переконалися, що тільки завдяки праці, у якій є і піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чутливим, ніжним. Народна педагогіка знає, що для дитини посильне і що непосильне, й вимагає починати трудове виховання з того часу, тільки-но дитина навчиться нести своєю рукою ложку від тарілки до рота».

  Культ праці, який шанував в Україні, сприяв тому, що діти й не могли не працювати: вони змалечку привчалися обслуговувати себе, прибирати домівку, готувати їжу, мити, прясти, господарювати на подвір’ї, в полі, доглядати за меншими братиками та сестричками. Виконуючи трудові завдання й спостерігаючи за укладом життя родини, сільської чи міської громади, дитина набувала навичок спілкування, засвоювала моральні норми поведінки та людського співжиття, входила в атмосферу родинних та суспільних стосунків.

Праця сама по собі – без відповідної мотивації та емоційного сприйняття, не стане виховним засобом і не відіграватиме важливої ролі у ранній соціалізації дитини. Тому вкрай зосередити увагу на таких питаннях:

1. Формування у дитини постійної потреби в діяльності, інтересу до праці та результатів своїх трудових дій.

2. Виховання зацікавленості трудовими процесами, способами виготовлення речей.

3. Ознайомлення з різними професіями, організація зустрічей з майстрами своєї справи.

4. Постійне залучення дітей до виконання посильних трудових завдань у садку та вдома.

5. Вироблення навички аналізувати трудові завдання.

  Не менш важливо знати основні правила спільної діяльності: не заважати одне одному, допомагати в різний спосіб.

  Залучення дітей до посильної праці, до виконання нескладних трудових завдань може стати основою формування багатьох соціально-моральних якостей: бажання та вміння працювати, бути корисним комусь, поваги до людей праці, шанобливого ставлення до виготовленого ними; вміння долати труднощі й завдяки власним зусиллям досягти бажаних результатів; відчуття задоволення своєю роботою.

  Завдання вихователя – познайомити дошкільнят із народними трудовими традиціями; виховувати в них пошану до будь-якого виду праці, допомогти усвідомити, що все необхідне для нашого життя створюється працею кожного і всіх.

"ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

ВИКЛИКАЄ У НИХ ПРАГНЕННЯ "СЕРЙОЗНОЇ ПРАЦІ", БЕЗ ЯКОЇ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ НЕ МОЖЕ БУТИ НІ ГІДНИМ НЕ ЩАСЛИВИМ!"                    

       К. Ушинський