Консультація: «Яку іграшку подарувати дитині»
Гра й іграшка, на думку вчених, - найважливіша складова будь- якої культури. Я За допомогою іграшки дитині передається сама суть людських стосунків і складна світобудова.
Гра й іграшка - специфічний засіб масової інформації, оскільки в них зафіксовані основні тенденції впливу на свідомість І поводження людини, способи й засоби її виховання. Іграшка - той же носій інформації для дитини, як газета або Інтернет для дорослого.
Іграшка завжди виконувала крім інших і психотерапевтичну функцію - допомагала дитині опанувати власними бажаннями, страхами. Страх темряви, наприклад, можна перемогти за допомогою дерев'яного меча - знаряддя його подолання. Іноді дитина сама знаходить «іграшки» - предмети-функціонери, що відповідають певним, часто неусвідомленим її потребам. Який-небудь корч, камінець, черепашка, цвях, ганчірочка, пташине перо та ін. наділяються особливими властивостями, переживаннями й змістом. Ми часто виявляємо подібне «сміття», намагаючись навести лад у дитячому куточку або вивертаючи кишені дитячого одягу перед пранням. І щораз зіштовхуємося із протестами й проханнями дитини не викидати їх. Варто задуматися: може бути, все-таки краще камінець, ніж трансформер, або черепашка, ніж монстр?
Пам'ятайте: іграшка не тільки супровід гри, але й засіб навчання, розваги й навіть лікування. Чи такі сучасні іграшки?
Сучасна іграшка - що це?
Сучасні дівчатка й хлопчики, ті самі, для кого гра - життєва необхідність і умова для розвитку, насправді «розучуються» конструктивно грати. Це турбує фахівців-психологів і педагогів в усьому світі. Що б ви сказали, якби птахи перестали співати, зайці стрибати, а метелики літати?
Змінилася й сама якість, сама суть дитячої гри: вона стала невеселою, агресивною, індивідуалістичною. Виявився перерваним багатовіковий ланцюг передачі ігрової традиції від одного дитячого покоління іншому. І це призвело до кризи ігрової культури. Якість ігор стрімко падає. Усе більше примітивних ігрових форм - витівок, забав, що все частіше переходять у бешкетництво й навіть хуліганство: забави з вогнем, вибухами, жорстоке поводження із тваринами, безглузде руйнування й т.п.
Необхідне відродження традиційних народних ігор - генетичного фонду ігрової культури кожного народу. У відповідь на питання «У що ти любиш грати?» більшість дітей (від 4 до 6 років) називали рухливі ігри - квачі й хованки, але правила гри, її значеннєвий стрижень сформулювати змогли лише одиниці, 5% взагалі не могти згадати жодної ігри, 4% назвали комп'ютерні ігри, чверть дітей замість гри назвали іграшки (машинки, трансформери, Барбі), якими вони просто маніпулювали. Із гри йдуть її правилодоцільність та співвіднесення її з образом ідеального дорослого. На жаль, зовсім зникли групові ігри - «повітря» дитячого життя старших поколінь.
Де козаки-розбійники, бояри, жмурки та інші дитячі радості? Всі вони разом з лічилками, закличками, пісеньками й іншими формами дитячого фольклору -найбільшого багатства нашої культури - зберігалися в дитячій субкультурі протягом століть, передаючись із вуст у вуста.
Сучасна дитина живе у світі, на перший погляд набагато більш різноманітному, ніж його одноліток двісті, сто й навіть тридцять років тому. Давайте оглянемося: яскраві обкладинки книг, журналів і підручників у школі, кольорові рекламні щити на вулиці, а фломастери й олівці, різнобарвний одяг і, звичайно, строкатість іграшок, часом самих неуявних кольорів, форм.
Я вже не говорю про екран телевізора, про монітор комп'ютера - з їхнім буйством фарб, неприродністю ракурсів і графічних рішень. Ми всі й наші діти живемо у світі, заповненому до відмови різноманітними й... недовговічними предметами: одноразовий посуд, білизна, одяг та ін. А іграшки купуються, як сказав один тато п'ятьох (!) дітей, валізами й через місяць так само валізами викидаються.
І психіка дитини не справляється - сприйняття кольору й звуку, запаху й дотику, уявленням про гарне і погане, добро і зло деформуються. Сенсорна агресія навколишнього середовища дитини порушує стабільність і стійкість світу, тобто позбавляє маленьку людину впевненості в тому, що світ міцний, надійний, а виходить, безпечний.
Іграшка корисна й шкідлива.
На жаль, іграшка, що купується добре, - та, що подобається дорослим. Але часто вона найменше годиться для дітей. У багатьох нинішніх іграшках дитяче тільки те, що вони маленькі. Яка ж повинна бути іграшка для дитини? Джерелом радості, мотивом для гри. Вона повинна створювати умови для розвитку, залишаючи можливість для самостійної творчості. На противагу цьому сучасні іграшки, найчастіше виготовлені по західних зразках, не залишають місця для «додумування сюжету». Дитина, оточена пластмасовими Барбі, кіборгами, трансформерами, являє собою людину, заряджену енергіями західного суспільства.
Якщо дитина з дитинства оточена подібним, то здатність до віри, жалю, співчуття, милосердя буде в ній атрофована. Ставши дорослим, вона буде запрограмована на служіння тому, чиїм пластмасовим подобам віддавала перші у своєму житті моменти гри, із чиєю допомогою відбувалося пізнання світу.
Іграшка корисна ставить перед собою шляхетне виховне завдання - учити добру й красі, мудрості й співпереживанню. Наші діти майже не граються з іграшками вітчизняного виробництва. Психологи хором повторюють, що росте покоління, виховане на іграшках, які не мають нічого загального з нашою дійсністю. Іграшки іноземних виробників займають кращі полиці в магазинах. Вони вводять дитину в культуру іншого народу, «перепрограмують» душу на свій лад.
Є відома психологічна методика -«неіснуюча тварина»: дорослому або дитині пропонують намалювати тварину якої немає на світі, дати йому назву (ім'я; і розповісти, де вона живе, що любить робити, як харчується та ін. По характеру малюнка й розповіді фахівець може визначити рівень здібностей людини, характер відносин із навколишнім світом, такі риси, як відкритість, чуйність або агресивність і т.п.
Розумна й добра іграшка
Але не все так погано. У нас є гарні й «розумні», вірніше сказати, мудрі іграшки. Більшість із них не продається у звичайних дитячих магазинах. Вони виготовляються вручну вдома `an на маленьких фабриках, що існують на грані рентабельності, - невеликий тираж, напів ручний спосіб виготовлення. Зате можна уникнути фабричної обездушенності загальним шаблоном.
Ці рідкі тепер позитивні персонажі випромінюють добро й любов до кожної дитини, а ті теж відповідають любов'ю. Тому присутність у дитячій хоча б одного з улюблених героїв принесе ще одну часточку тепла й ніжності й нагадає про ті теми, які зачіпалися ними. Звичайно, «творчий потенціал» цих ляльок невеликий, але він значно превищує той негативний заряд антиіграшок, якими насичені сучасні магазини.
Для старших дітей зараз можна купити набори для будівлі кораблів, літаків, човнів. Для дівчаток продаються гарні набори для вишивання й пошиву суконь своїм улюбленим лялькам, а для хлопчиків - столярні, слюсарні інструменти. Вони вчать дітей самостійності, працьовитості, турботі про ближніх. Наприклад, підліткові, може бути, буде (сподіваюся!) дуже приємно зробити своїми руками для ляльки сестри які-небудь меблі. Та й будь-яка іграшка, виготовлена своїми руками, - найкраща для дитини й найдорожчий подарунок для його (її) друга або подруги.
А ще є іграшки, які не треба купувати. Досить прогулятися по парку й набрати жолудів, паличок, шишок, перевірити мамині запаси шматочків тканини й стрічок, зібрати всяку дрібницю й зробити іграшку із усього цього підручного матеріалу. Тут величезне поле для фантазії.
У науковій літературі дуже небагато робіт про іграшки. А тих, які торкають педагогічного й психологічного аспектів іграшок, і того менше. Але, як уже ми могли переконатися, останнім часом ринок переповнений «шкідливими», небезпечними, потворними іграшками. На ньому з'явилася безліч вульгарних, марних, нудних і аморальних іграшок. Їхній вплив на дітей однозначно негативний.
Батьки все частіше задаються питанням: що ж все-таки купувати дитині? Чому ж самі діти віддають перевагу іграшкам, які, як нам здається, жахливі? Психологи й педагоги знову починають займатися переглядом сучасних іграшок, «очищенням» забрудненого «іграшкового ринку».
Спостерігаючи дитячу гру з метою виявити ставлення дітей до іграшок, можна попутно ознайомитися й з дитячою оцінкою тої або іншої іграшки. Було б особливо важливо одержати дані для з'ясування такого важкого в психологічному відношенні питання про реальний вплив іграшки: за баченням дітей у порівнянні з думками дорослих. У цьому, може бути, ключ до наукової програми відбору іграшок.
У тому, що ця програма потрібна, немає ніяких сумнівів. Адже більшу частину життя дитина проводить у грі.