Значення дослідницької пошукової діяльності в екологічному вихованні дітей

Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в її повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода. 

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально-виховна діяльність дошкільного закладу має бути спрямована на виховання екологічної культури дошкільнят, щоб виросло покоління яке охоронятиме довкілля.

Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на формування у вихованців екологічної культури.

Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.

Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне  усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дошкільного дитинства, одночасно з засвоєнням положень загальної культури.

Екологічна компетентність — знання екологічних законів, правил і норм, принципів поведінки в довкіллі, які утримають її від екологічно аморальних учинків, спрямують її природоохоронну діяльність. Екологічну компетентність дітей визначено, як здатність застосовувати екологічні знання й досвід у життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної побутової діяльності. Саме через систему підготовки громадян з високим рівнем екологічної свідомості і культури на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людства й природи можна знайти вихід з глобальних екологічних проблем.

       Першоосновою формування екологічних знань, екологічної культури, екологічного мислення є дошкільна установа. Навчання екології має бути цікавим, максимально наближеним до життя, зрозумілим, враховувати вікові особливості дошкільників. Відчуття краси, розуміння природи, складних взаємозв'язків у ній не приходить саме по собі. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього світу особливо великий.

Зосередження уваги вихователя на поєднанні різних способів подачі дітям знань про природу, формуванні у них практичних вмінь і навичок взаємодії з нею, вихованні бережливого ставлення до неї на заняттях і в повсякденному житті водночас сприяє інтелектуальному, дїєво-вольовому та емоційно-чутливому розвиткові дошкільника.

Закономірності формування екологічної культури особистості, особливості процесу екологічного виховання дітей дошкільного віку, аналіз видів діяльності й засобів, що їx стимулюють та екологізують, викликають потребу вибору найефективніших з-поміж них, які мають забезпечити оптимальну результативність роботи дошкільного закладу в цьому напрямі. Таким активним засобом є пошуково-дослідницька діяльність дітей, бо вони є природженими дослідниками, які активно шукають інформацію про довкілля. Малюки намагаються зрозуміти свій світ шляхом спостереження та експериментування.

Саме природна допитливість дітей обумовлює їх навчання. Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що діти дошкільного віку можуть розуміти причини деяких простих явищ і здатні до елементарних логічних міркувань у тому разі, якщо завдання спираються на спостереження або практичну діяльність. На цьому положенні наголошував і В. Сухомлинський: «Дитина мислить образами. Це означає, що, слухаючи розповідь вихователя про подорож краплинки води, вона мaє у своїй уяві й сріблясті хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Що яскравіші в її уявленні ці картини, то глибше осмислює вона закономірності природи» .

У результаті дослідницької діяльності у дітей формуються елементарні навички пошукової роботи, посилюється інтepec до явищ живої і неживої природи, активізується самостійна розумова діяльність.

Пошуково-дослідницька діяльність найближче підводить дитину до проблеми, а винагородою за активність та допитливість малюків є їх самостійні «відкриття» у світі природи. Адже під час досліду дитина сама розв’язує пізнавальне завдання за допомогою наявних у неї знань, умінь і навичок, виконуючи різні перетворюючі дії. У результаті знаходить правильні шляхи його розв'язання, а також подібних завдань з варіативністю змісту й ознак. Об'єкт пізнання при цьому постає перед дитиною в різних зв'язках, співвідношеннях зі спорідненими об’єктами, речами, явищами. Дитина на правах відкривача пізнає динаміку і статичність природних явищ.

Відомий педагог М. Поддьяков виділяє як вид специфічної діяльності експериментування, що, на його думку, стимулює пізнавальну активність дитини. Практика свідчить про плідність цієї ідеї.

Помітно активізує пізнавальну діяльність дітей залучення їх до простих дослідів. Досліди, власне, вельми нагадують фокуси, вони посильні для дошкільнят і цікаві їм.

За даними дошкільної педагогіки у ставленні дошкільнят до пошуково-дослідницької діяльності до природи переважає когнітивний компонент. Отож активність дитини доцільніше розвивати у пізнавальній діяльності. Її основними видами є пошукова робота, спостереження, екологічне моделювання.

Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що за допомогою пошуково-дослідницької діяльності у дитини досить легко формуються орієнтувальні вміння , інтелектуальні та практичні дії, розвиваються мислительні процеси; доведена й ефективність створення разом із дорослим екологічних моделей. Доцільність експериментування зумовлена розмаїттям природних явищ, змінністю і циклічністю сезонних ознак, прихованістю причинно-наслідкових зв’язків.

Елементарна пошукова діяльність, як форма ознайомлення дітей з природою забезпечує найбільш високий ступінь активності самостійної діяльності дітей. Вона дозволяє сформувати у дітей уявлення про явища природи, виявити їх причини і взаємозв’язки. Дослід визначається як спосіб матеріального впливу людини на об’єкт з метою вивчення цього об’єкта, пізнання його властивостей. Отже, це спостереження за спеціально створених умов. Проведенню дослідів з дошкільниками надавали великого значення Є.М. Водовозова, Є.І. Тихєєва, вважаючи, що в процесі проведення дослідів діти повинні спостерігати, діяти, мислити, робити самостійні висновки. За сучасних умов, коли великого значення надається розвиткові пізнавальної активності, вихованню прагнення до здобуття нових знань, проведенню дослідів повинно бути приділено значну увагу.

Використання дослідів цінне тим, що вони мають велику переконуючи силу. Знання, яких набувають діти, мають особливу доказовість, повноту і міцність. Під час проведення дослідів забезпечується чуттєве сприймання, практична діяльність дітей і словесне обґрунтування. Такий органічний зв'язок і сприяє максимальній активізації розумової діяльності дітей, оскільки відповідає характеру мислення дошкільників.

Ознайомлення дітей з природою за допомогою елементарної пошукової діяльності має більш розвиваюче значення. Систематичне використання прийомів в пошуковій діяльності призводить до того, що вона є способом самостійної пізнавальної діяльності дитини. Під впливом пошукової діяльності у дітей розвиваються елементи самостійного творчого мислення. Необхідне цілеспрямоване керівництво з боку дорослих, яке передбачає спілкування, спільні спостереження та екологізацію продуктивних та художніх видів діяльності. Дошкільнята опановують технологію естетичної взаємодії, втілюючи свої враження у малюнках, конструкціях, аплікації, у пластичних рухах, літературній творчості, театралізування.  Діяльність естетичного спрямування закладає підґрунтя для розвитку естетичних потреб, які стимулюють відповідну поведінку у природі.