Як допомогти агресивним дітям
Щоб запобігти агресивності, батьки мусять навчитися реагувати на вчинки дітей не імпульсивно й роздратовано, а виважено, розсудливо, щоб самим стати для них взірцем адаптивної, адекватної поведінки. Жорстке ставлення до дітей — це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки намагаються вирішувати власні емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Тому основне завдання батьків — зміна неадекватних, афективних стереотипів взаємодії з дитиною: треба навчитися насамперед розуміти її емоційні вияви й адекватно на них реагувати.
Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, потрібно:
• по-перше, взяти тайм-аут у конфлікті з дитиною, відкласти всі спільні справи, намагатися не торкатися її у хвилини роздратування;
• по-друге, повідомити про свій стан дитині: «Ця ситуація вивела мене із себе. Треба заспокоїтися, тому зараз мене краще не чіпати»;
• по-третє, слід намагатися якнайшвидше відновити власні сили, поповнити свої «емоційні резервуари» (теплою ванною, переглядом фотоальбомів, у яких закарбовані найщасливіші миті вашого життя, приємною музикою, заспокійливою маскою для обличчя, читанням мудрих висловлювань);
• корисно мати спеціальний зошит із виписками для «надихаючого читання». Потрібно спілкуватися з природою, друзями чи ще чимось, що освіжить, оновить душу;
• і вже тільки після цього, опанувавши себе, намагатися зарадити ситуації. Тому що інакше спрацьовує «механізм емоційного зараження» — не найкращий помічник у конструктивному вирішенні проблем.
Як ми, дорослі, зазвичай реагуємо на емоційні спалахи дитини?
— Що ти собі дозволяєш?! Як ти посмів?!
1. Замість того, щоб одразу втихомирювати дитину, правильніше буде трохи зачекати: 1 хвилину на кожен рік життя (з десятирічним — 10 хвилин, із п'ятнадцятирічним — 15).
2.Можна дитину залишити одну в кімнаті.
3. Дати їй змогу пережити бурхливі емоції.
4.3вільнитися від них, тобто дати синові або доньці шанс опанувати себе. Спалахи гніву допоможуть їм навчитися контролювати власні емоції, не пригнічуючи їх.
5. Почуття дитини не можна оцінювати, засуджувати. Не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що переживає. Що б дитина не говорила або не робила в цей момент, їй зараз погано, як нікому. Зрозумійте її, не сваріть за те, що вона посміла гніватися..
6. Не бійтеся відкрито висловлювати співчуття дитині. Співчувайте без оцінок: «Звісно, це неприємно, боляче, коли...» або «Мені шкода, що...». Скажіть: «Я тебе розумію, я — з тобою, мені знайомі твої почуття». Поставтеся до її обурення з розумінням і повагою. Дитину до 10 років (а фізично слабких і до 12—13) впевнено, але м'яко обхоплюємо зі спини, доки вона не заспокоїться.
При цьому бажано не говорити, а якщо говорите — то тоном нейтрального наказу: «Заспокойся, все нормально, зараз усе владнаємо».
Як правило, після афективного спалаху дитина відчуває спустошеність і не готова до співбесід. Дайте їй змогу відпочити й обов'язково поговоріть із нею наодинці трохи пізніше. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання протесту: «Я злюся, коли на мене кричать», «Я ображаюся, коли ти несправедливо мене звинувачуєш», «Я обурююсь, коли мене дражнять...». Запропонуйте дитині використовувати цю словесну формулу (спочатку говоримо про свої почуття, потім — чим вони викликані) надалі в подібних ситуаціях замість агресивних проявів. Адже завданням виховання є не усунення агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття.
Якщо дитина навчиться усвідомлювати власні почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту, отож, частіше спонукайте дитину до розмови про почуття, вчіть її виражати емоції соціально прийнятними засобами.
Як правило, бурхливі емоційні реакції— результат тривалого стримування емоцій, чого робити не варто. Дуже важливо навчити дитину давати вихід агресії безпечним шляхом:
• люто рвати папір;
• тупотіти ногами;
• різати пластилін;
• до знесилення бити подушку;
• писати фразу «Я злюся...» довго, до знемоги;
• написати лайливий лист гніву та з усією кровожерливістю спалити його;
• гарчати, як лев чи собака;
• імітувати «собаче дихання» (швидко, коротко, часто, уривчасто, висунувши язика);
• робити необразливі для інших людей руйнівні дії наодинці із собою.
Важливо вчити дітей використовувати агресивну енергію в мирних цілях, спрямовувати у творче русло: складати вірші, малювати, танцювати, співати, займатися спортом, гратися в рухливі ігри, закликати на допомогу гумор. Такі види діяльності сприяють розрядці внутрішнього напруження, попереджують нагромадження агресивної енергії.
Учити контролювати імпульсивну агресію, формувати здатність не реагувати на провокацію відповідною агресією, відмовлятися приймати негатив від інших, впускати його у свою душу, «грати за чужим сценарієм».
Коли дорослі реагують на емоційні спалахи дітей із любов'ю, розумінням, не по диктаторськи, діти, врешті-решт, учаться контролювати свою поведінку, і це стає важливою складовою здорового розвитку їх емоційної сфери. Учені довели, що для нормального емоційного розвитку потрібно, аби на мозок впливали 35 % подразників, які викликають позитивні емоції, 5 % подразників, які викликають негативні емоціі, 60 % подразників, які викликають нейтральні емоції спокою, рівноваги.
Запам'ятайте це співвідношення позитивних (35 %) / негативних (5 %) емоцій, тобто 7:1. Намагайтеся дотримуватися саме позитивношоделі виховання дитини: на 1 ваше «ні» (заборону, відмову) має доводитися 7 «так» (дозволів, погоджень), на 1 покарання — 7 заохочень, на 1 докір — 7 похвал.
Запам'ятайте 10 основних правил взаємодії з агресивними дітьми:
Бути уважним до потреб дитини.
• Демонструвати модель неагресивної поведінки.
• Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
• Покарання не повинні принижувати дитину.
• Навчати прийнятих способів вираження гніву.
• Давати дитині змогу виявити гнів безпосередньо після фрустрації (психічний стан, викликаний неможливістю задовольнити потребу чи бажання).
• Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.
• Розвивати здатність до емпатії (співпереживання).
• Розширювати поведінковий репертуар дитини.
• Учити брати відповідальність на себе.
Агресивна реакція — це реакція боротьби. Вона складається з невдоволення, протесту, виникає при спробі дитини змінити ситуацію. Потрібно зрозуміти причину протесту й опору та вилучити їх.
Найкращий спосіб уникнути надмірної агресивності дитини — виявляти до неї любов.