Петрик П'яточкін та інші… або «Як допомогти емоційним дітям»

Петрик П'яточкін та інші…

або «Як допомогти емоційним дітям»

Цих дітей називають по-різному — гіперактивними, імпульсивними, розгальмованими.

Можна навести ще низку медичних діагнозів, що їм ставили впродовж усіх етапів розвитку дитя­чої психіатрії. Зараз експерти зупинилися на визначенні «гіперактивний розлад із дефіцитом уваги» (ГРДУ), синонім «гіперкінетичний розлад».

Але, зрештою, хіба суть у тих етикетках, які можна приліпити до цих малюків? Чи не значно важливішим є розуміння таких дітей — їхніх спільних особливостей і неповторних індиві­дуальностей, їхнього прагнення до зростання та самореалізації. Водночас потрібно знати й ті загрози та небезпеки, які можуть перешкодити їхньому повноцінному розвитку.

Ми повинні розуміти цих дітей, знати їхні особливості, щоб допомогти їм... Але насампе­ред, мабуть, маємо вірити в них, вірити, що вони, як і кожна дитина, приносять із собою в цей світ щось унікальне, важливе й цінне, що своїм жит­тям вони покликані зробити світ кращим і щас­ливішим... А тому, щоб виконати свою місію, такі діти потребують любові й мудрого виховання, підтримки та допомоги з боку дорослих.

Мабуть усі бодай частково знайомі з цими дітьми завдяки хлопчикові з обкладинки книж­ки — відомому персонажеві дитячого мульт­фільму Петрикові П'яточкіну. У нього присутні типові ознаки цього розладу — він гіперактив­ний, перебуває у безперервному русі і, за слова­ми виховательки з того ж мультфільму, «напевно, в цьому хлопчику, як у пухнастім зайчику, захо­вана незвична стрибуча пружина». Саме через надмірну активність Петрик створює постійні проблеми навколо себе: він вибиває відро у су­сідки, батьки мусять постійно його контролюва­ти, щоб хлопчик кудись не втік, у садочку він усе перевертає і не піддається контролю та керуван­ню. У Петрика присутня й імпульсивність, типова для дітей з ГРДУ,— він, не думаючи, не озираю­чись, не зважаючи на небезпеку і порушуючи правила, перебігає вулицю. А ще — очевидні проблеми з увагою: хлопчик, захоплений грою, виховательку просто не чує.. Мультфільм блис­куче точно вказує на те, що може допомогти Петрикові — мудрий педагогічний підхід, який базується на любові, терплячості, розумінні. Утім, на жаль, у житті зміни настають не так швидко, як у мультфільмі, і стають наслідком тривалого, послідовного виховання... У мультфільмі Петрик П'яточкін — позитив­ний персонаж, котрий викликає симпатію. І це правда: бо гіперактивні діти мають багато по­зитивних рис—вони, як і Петрик, часто бувають щирі, безпосередні, доброзичливі, енергійні. Утім, у їхній поведінці є й багато такого, що ство­рює проблеми для оточуючих і для них самих. Саме через ці особливості поведінки такі діти часто стикаються з негативними реакціями ін­ших, відторгненням, осудженням, нерозумінням.

Гіперактивність — органічне ураження моз­ку, а не, згідно з поширеними міфами, погане виховання, головним проявом якого є пору­шення здатності контролювати й регулювати свою поведінку, що виявляється моторною рухливістю, порушенням уваги та імпульсив­ністю. Судження про те, що ця активність є над­мірною, робиться на основі її невідповідності до очікуваної в такій ситуації для дітей того ж віку та рівня інтелектуального розвитку.

Гіперактивність вказує на перевищення нор­ми. Та кий діагноз ставлять неврологи, якщо його прояви спостерігаються протягом тривалого пе­ріоду в різних сферах життя дитини: вдома, у са­дочку, в лікарні. Вчасно проліковані діти до 12 ро­ків нічим не відрізняються від своїх однолітків.

Пам’ятка батькам гіперактивних дітей

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим Ви досягнете лише зниження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити Вам.
Навчити дитину керувати собою – Ваше першочергове завдання. Контролювати власні емоції допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є в кожного, зокрема і у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу. Скажіть малюку: «Хочеш бити – бий, але не живих істот». Можна бити кийком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчить її це робити.
У вихованні необхідно уникати двох крайностей – проявів надмірної м’якості та висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності : чітко роз’ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.
Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли  їй вдалося довести розпочату справу до кінця. На прикладі відносно простих справ потрібно її навчити правильно розподіляти сили.
Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов’язаної з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп’ютер ), уникати місць із підвищеним  скупченням людей (магазинів, ринків) тощо.
У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому  випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.
Рух – це життя. Недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна  стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.